ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое описание

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

На правах рукопису
УДК 346.5

МАТВЄЄВ Петро Сергійович

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант –
д.ю.н. С.Ф. Демченко

Київ – 2013

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………….......
4
РОЗДІЛ 1. ЦІЛІ І СУТНІСТЬ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ…...
18
1.1. Інноваційна діяльність як об’єкт інноваційної політики
та управління економікою на сучасному етапі…………………………..
18
1.2. Програмне регулювання як засіб державного впливу
на інноваційний розвиток……………………………………………….....
49
Висновки до розділу І…………………..………………………………

РОЗДІЛ 2. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………………………………. 66

67

2.1. Інноваційні правовідносини як об’єкт господарсько-правового регулювання………………………………………………………………...

67
2.2. Аналіз господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності……………………………………………………………………
95
Висновки до розділу 2 ………………………………..

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕКОМЕРЦІЙНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………………………………………………………... 124

125

3.1. Організаційно-правове забезпечення науково-технічних програм розвитку інноваційної діяльності…………………………………………

125
3.2. Розробка концептуальних засад управління інноваційною
діяльністю…………………………………………………………………..
152
3.3. Вдосконалення змістовної складової господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності та складової цього забезпечення, яка формалізується…………………………………………………………

172
Висновки до розділу 3…………………………………………………..

РОЗДІЛ 4. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ДОГОВІРНІ ВІДНОСИНИ……………………………………………………………… 206

209

4.1. Загальна характеристика договірних відносин в сфері інтелектуальної власності………………………………………………….

209
4.2. Господарсько-правове регулювання трансферу технологій………... 234
4.3. “Ноу-хау” та передача прав інтелектуальної власності суб’єктами господарювання за договором франчайзингу…………………………….
254
Висновки до розділу 4……………………………………………………. 273

РОЗДІЛ 5. ДОГОВОРИ, ЩО ВИПЛИВАЮТЬ З РИЗИКІВ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ………………….
274
Висновки до розділу 5…………………………………………………..

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….. 300

301

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….
310

ВСТУП

Актуальність дослідження. Відомо, що інновації є фундаментальною основою економічного прогресу. Економіка з давніх часів завдячувала винаходам, нововведенням, знанням про більш ефективні способи виробництва економічним розвитком, соціальним прогресом.
Стрімке зростання впливу науки та нових технологій у суспільній практиці сьогодення не тільки зумовлює актуальність інноваційної моделі соціально-економічного розвитку будь-якої країни, а й робить цей тип розвитку єдино можливим для виживання країни в сучасному світі. У світлі цього прогресуюче відставання України в галузі інновацій від високорозвинених держав стає сьогодні чи не найважливішою державною проблемою, що зумовлює не тільки глибокі економічні, а й політичні наслідки, загрожує суверенітетові, національній безпеці країни. Україна має великий інтелектуальний та економічний потенціал. Станом на травень 2013 р. в Україні зареєстровано понад 10 000 патентів на промислові зразки, що потребують впровадження та фінансування [157]. Але рівень інвестиційної привабливості України не дозволяє на належному рівні забезпечити цей процес. Отже, актуальність дослідження проблем забезпечення інноваційного розвитку України зумовлена їх невирішеністю ні на політичному, ні на законотворчому, ні на науковому рівнях. З певних аспектів інноваційної політики прийнято окремі закони та постанови Кабінету Міністрів (закони “Про інноваційну діяльність”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про індустріальні (промислові) парки”, “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”; постанови Кабінету Міністрів України № 439 “Про затвердження Державної цільової програми розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки” від 7 травня 2008 р., “Про затвердження Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008−2012 роки” від 11 вересня 2007 року № 1118, “Про затвердження Державної цільової економічної програми “Створення в Україні інноваційної інфраструктури” на 2009−2013 роки” від 14 травня 2008 року № 447 та ін.). Однак законодавча інноваційна політика не базується на системному підході. Окремі закони, що приймаються з питань цієї політики, не пов’язані між собою; не всі законопроекти, які, здавалося б, безпосередньо мали б бути спрямовані на реалізацію інноваційної політики, працюють на її цілі. Положення більшості законопроектів акцентуються на окремих питаннях локальної значущості (так званих “псевдопроблемах”), ніяк не впливаючи на вирішення глобальних, справжніх проблем. Прикладом можуть бути законопроекти про вищу освіту, які б мали виходити з аналізу наявних проблем у освіті, що стримують рух в інноваційному розвитку країни, і містити рішення, спрямовані на усунення саме цих проблем. Адже саме сфери освіти та науки і є тією ланкою, ухопившись за яку, можна витягти увесь ланцюг, що поєднує виробництво, економіку з досягненням цілей інноваційної політики.
Питання інновацій, інноваційної політики досліджували такі вчені, як Ю. Атаманова, Т. Бєгова, О. Беляневич, А. Бобкова, М. Богуславский, Т. Бондар, М. Брагинський, О. Бутнік-Сіверський, Н. Вернидуб, О. Вінник, В. Вітрянський, М. Волинкіна, С. Демченко, О. Дзера, В. Джунь, Р. Джабраілов, Д. Задихайло, О. Користін, В. Мамутов, В. Мілаш, Н. Мироненко, О. Морозов, В. Омельяненко, О. Орлюк, С. Онишко, О. Підопригора, О. Подцерковний, М. Рожкова, Н. Саніахметова, І. Саракун, О. Святоцький, І. Спасібо-Фатєєва, С. Сосна, А. Сухоруков, В. Тацій, В. Устименко, Л. Федулова, Є. Харитонов, О. Хворост, Я. Шевченко, Ю. Шемшученко, Р. Шишка, Й. Шумпетер, В. Щербина та ін. Водночас сьогодні недостатньо розроблені питання, пов’язані з осмисленням теоретичних засад господарсько-правового регулювання інноваційної діяльності, що заважає постановці і конструктивному вирішенню справжніх проблем її розвитку. Все це і зумовлює актуальність теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Концепції Державної цільової економічної програми “Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2008−2012 роки”, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. № 381-р, рекомендаціях парламентських слухань на тему “Стратегія інноваційного розвитку України на 2010−2020 роки в умовах глобалізаційних викликів”, схвалених Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 р. № 2632-VI, відповідає тематиці Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011−2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 р. № 14−10, передбаченої річними планами науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2011−2013 рр. Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням Вченої ради Національної академії внутрішніх справ 18.03.2010 р., протокол № 7.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз і розробка теоретичних засад господарсько-правового регулювання інноваційної діяльності.
Для досягнення цієї мети автор поставив такі основні завдання дисертаційного дослідження:
- визначити сутність і особливості інноваційного процесу (інноваційного розвитку) як об’єкта управління економікою, правового регулювання інноваційної діяльності;
- дослідити правову природу інноваційних відносин за участю суб’єктів господарювання;
- проаналізувати склад і структуру господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності;
- визначити основний критерій ефективності господарсько-правового регулювання (забезпечення) інноваційної діяльності;
- дослідити можливість застосування системного підходу і методів моделювання у вдосконаленні господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності;
- провести структуризацію господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності і дослідити його рівні;
- проаналізувати діюче правове забезпечення державної інноваційної політики, визначити ступінь його впливу на вдосконалення конкурентоспроможності технологій, продукції та послуг і у разі визнання цього впливу недостатнім, запропонувати більш ефективний підхід до вирішення цього завдання;
- дослідити господарсько-правове забезпечення некомерційної і комерційної інноваційної діяльності;
- розглянути зміст і форми трансферу технологій, виявити проблеми договірних відносин міжнародного трансферу технологій та запропонувати їх вирішення;
- розглянути проблеми передачі і господарсько-правового захисту “ноу-хау”;
- дослідити способи передачі прав інтелектуальної власності (франчайзинг, концесія) суб’єктами господарювання;
- проаналізувати договори, що випливають з управління ризиками в інноваційній діяльності.
Об’єктом дослідження є відносини, що виникають у процесі господарського управління, планування та здійснення інноваційної діяльності.
Предметом дослідження є теоретичні засади господарсько-правового регулювання інноваційної діяльності.
Методологічна основа і методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять загальна теорія систем, а також загальнонаукові і спеціальні методи: системний, системного аналізу, формально-юридичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, функціональний, діалектичний, історичний, аналітико-синтетичний та ін. Зокрема, формально-юридичний метод було використано при дослідженні цілей і сутності інноваційної політики в управлінні економікою; порівняльно-правовий та системний методи − при проведенні комплексного аналізу господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності, визначені його складу та структури. Функціональний метод і метод структуризації використовувалися дисертантом при визначенні рівнів господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності та характеристиці їх системоутворюючих властивостей. Метод моделювання дав змогу порівнювати різні варіанти правового забезпечення інноваційної діяльності і вибору найкращого. За допомогою формально-логічного методу розкрито поняття і правову природу інноваційних відносин. Історичний метод знадобився при розгляді становлення та розвитку інноваційного законодавства. Загальна теорія систем, діалектичний, формально-логічний методи, а також методи системного аналізу дали змогу провести аналіз ефективності правового регулювання інноваційної діяльності, визначити систему чинників, що забезпечують підвищення цієї ефективності. Аналіз сучасного стану господарського законодавства у сфері інноваційної діяльності, розробку пропозицій щодо вдосконалення її господарсько-правового регулювання здійснено за допомогою аналітико-синтетичного та порівняльно-правового методів. Застосування зазначених методів дало змогу врахувати досвід не тільки України, й інших країн, сформулювати пропозиції, які відповідають вимогам повноти (достатності) та необхідності стосовно досягнення цілей дослідження − розробки теоретичних засад господарсько-правового регулювання інноваційної діяльності.
Теоретичну базу дослідження становлять наукові роботи як українських, так і зарубіжних учених, зокрема В. Авер’янова, С. Алексєєва, М. Альберта, С. Артеменка, О. Беляневич, Л. Берталанфі, І. Блауберга, А. Бобкової, Є. Бурлай, І. Василенка, М. Вебера, О. Вінник, С. Глібка, В. Джуня, Д. Задихайла, В. Євтушевського, Б. Кистяківського, І. Краська, О. Крупчана, Н. Кузнєцової, Б. Курашвілі, М. Курка, В. Мамутова, М. Маскона, А. Мельниченка, Н. Мироненко, Н. Нижник, Ю. Оборотова, Л. Петрушенко, А. Пікулькіна, О. Подцерковного, Д. Притики, Ю. Притики, С. Румянцева, Н. Рязанової, В. Садовського, Н. Саніахметової, В. Семчика, В. Сіренка, В. Суторміної, В. Спасібо-Фатєєвої, В. Тація, Ю. Тихомирова, С. Фурси, В. Федосова, Є. Харитонова, Ф. Хедоурі, В. Цвєткова, В. Чиркіна, Я. Шевченко, Ю. Шемшученка, В. Щербини, Є. Юдіна та ін.
Нормативну основу дослідження склали господарське, цивільне та адміністративне законодавство, а також окремі акти з питань правового забезпечення інноваційної діяльності.
У дисертації подано системний аналіз відповідних норм Конституції України, Господарського та Цивільного кодексів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України та інших актів, а також узагальнено практику інноваційного розвитку в Україні та за рубежем.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є комплексним самостійним монографічним дослідженням сучасного стану господарсько-правового регулювання інноваційної діяльності, за результатами якого виявлено недоліки законодавчої регламентації питань правового забезпечення інноваційної діяльності та яке спрямовано на вирішення важливої для вітчизняної правової науки проблеми формулювання нових теоретичних підходів для здійснення повномаштабного та системного господарсько-правового впливу на сферу інноваційної діяльності й вироблення на їх основі конкретних пропозицій щодо подальшого розвитку чинного законодавства в цій царині. Наукова новизна полягає в тому, що в дисертації комплексно, з урахуванням досягнень теорії господарського права в Україні та методології системного аналізу, досліджено теоретичні засади господарсько-правового регулювання інноваційної діяльності та внесено пропозиції щодо його подальшого вдосконалення.
У результаті дослідження виявлено найбільш невдалі та недосконалі сторони господарсько-правового регулювання інноваційного розвитку економіки України, запропоновано нові наукові положення й висновки.
Наукова новизна одержаних результатів. Найістотніші результати цього дослідження, що містять наукову новизну, полягають у тому, що:
вперше:
1) обґрунтовано твердження, що розуміння господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності (у вузькому значенні) як моделі цієї діяльності, системи з виокремленням системоутворюючих властивостей дає змогу будувати систему (відповідну сукупність господарсько-правових актів, що регулюють процеси виникнення, здійснення та розвитку інноваційних відносин) з бажаними характеристиками цих властивостей (повнота правового регулювання, несуперечливість норм тих чи інших правових актів, відсутність неконтрольованого дублювання тощо);
2) аргументовано, що головним критерієм ефективності господарсько-правового регулювання (забезпечення) інноваційної діяльності могло б стати створення такого середовища, за якого інновації стали б суттєвим іманентним елементом у господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньогосподарських відносинах, а господарюючі суб’єкти були б не тільки активними в інноваційному розвитку, але й не могли б без нього вистояти в конкурентній боротьбі як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;
3) розроблено принципово нову (інноваційну) концепцію інноваційного розвитку країни і його господарсько-правового забезпечення. На відміну від попереднього курсу на те, щоб “наздогнати” країни Заходу за показниками інноваційності у сфері економіки (за часів СРСР) чи (у теперішній час) створення (як правило, за формальними ознаками, з метою одержання різного роду преференцій, пільг, державних дотацій, а не для ведення інноваційної діяльності) так званих технологічних парків та/або інноваційних структур інших типів, - авторська концепція зорієнтована на випередження країн-лідерів у цій сфері. Зазначена концепція включає три напрямки у досягненні цього випередження. Це: 1) зосередження зусиль держави на людському факторі, інтелектуалізації нації шляхом залучення до освітянських програм у вищих навчальних закладах новітніх знань: а) напрацьованих людством; б) згенерованих вітчизняною наукою; 2) розвиток ринку інноваційних продуктів, інноваційних технологій, нововведень; 3) створення господарсько-правових умов, за яких інновації стали б тими вирішальними чинниками, від яких залежали б виживання і перемога господарюючих суб’єктів у конкурентній боротьбі як на внутрішньому так і зовнішньому ринках;
4) запропоновано господарсько-правові механізми реалізації концепції інноваційного розвитку країни. Залучення до освітянських програм у вищих навчальних закладах новітніх знань (перший напрямок концепції інноваційного розвитку країни) можливо шляхом оптимізації взаємозв’язків науки, освіти і виробництва за рахунок суміщення, пов’язування їх “входів” та “виходів”. Відповідні правові норми мають бути внесені у проект нового закону про освіту, а також у закони “Про інноваційну діяльність”, “Про наукову і науково-технічну діяльність” та Положення про Міністерство освіти і науки України, що сприятиме системному впливу вищезазначених складових інноваційності економіки (науки, освіти і виробництва) на її рівень, дасть змогу адекватно реалізувати інноваційний розвиток через розгортання та юридичне, господарсько-правове закріплення нової моделі управління ним. Розвиток ринку інноваційних продуктів, інноваційних технологій, нововведень (другий напрямок концепції інноваційного розвитку) має забезпечуватися за допомогою правового закріплення механізму створення і функціонування Банку нових ідей і нововведень, а також створення підприємницьких структур з виявлення, систематизації і комерційного використання інноваційних продуктів та інноваційних технологій. Становленню і розвитку ринку інновацій сприятиме включення до глави 34 “Правове регулювання інноваційної діяльності” ГКУ договорів, що регулюють інноваційну діяльність. Третій напрямок концепції − створення господарсько-правових умов, за яких інновації стали б вирішальними чинниками у конкурентній боротьбі, потребує посилення юридичної відповідальності (в т. ч. і господарсько-правової) за зрощування влади з бізнесом і криміналітетом, прояви “фаворитизму” у бізнесі, корупцію, рейдерство, вдосконалення конкурентного законодавства;
5) запропоновано господарсько-правове закріплення та використання низки інноваційних показників (коефіцієнтів) для оцінки ефективності інноваційного розвитку економіки, а отже для відстежування інноваційних тенденцій та реального оцінювання ситуації щодо зростання інноваційного потенціалу країни. В якості таких показників (коефіцієнтів) пропонуються показники потенційної можливості насичення освітянських програм новими знаннями, технічної, економічної та організаційної здатності ВНЗ (кластеру ВНЗ);
6) визначено доцільним організаційне проектування механізму (з наступним його юридичним закріпленням у Законі України “Про освіту”) залучення до освітянських стандартів знань, накопичених людством. З цією метою при провідних вузах країни потрібно створити центри зі збирання, накопичення та систематизації наукової (науково-технічної) інформації. Разом з Державною службою інтелектуальної власності у цих центрах має вивчатися зарубіжна науково-технічна література, періодичні видання, готуватися інформація про запатентовані винаходи, промислові зразки, корисні моделі та направлятися до Міносвіти для включення через його Інститут інноваційних технологій і змісту освіти до освітянських стандартів;
7) запропоновано розширити главу 34 “Правове регулювання інноваційної діяльності” ГКУ до рівня розділу, який має стати центральним розділом Кодексу. До цього розділу, крім договору на створення і передачу науково-технічної продукції, про який ідеться у ст. 331 ГК України, слід включити й інші договори, що регулюють інноваційну діяльність, у т.ч. установчі договори щодо включення майнових прав інтелектуальної власності як внесків до статутного фонду господарських товариств, договори про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт; договори про спільну інноваційну діяльність, про трансфер (міжнародний трансфер) технологій, договори щодо передання майнових прав на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору; договір з передання майнових прав на об’єкт, створений на замовлення; договори з передання суб’єктами господарювання виключних майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності (договори концесії, франчайзингу) та ін. Зазначений розділ має також містити обмеження, які обов’язково повинні враховуватися при укладанні договорів з інноваційної діяльності. Не повинні укладатися договори про трансфер технологій, які передбачають ввезення в Україну технологій та/або їх складових, які можуть завдати шкоди навколишньому природному середовищу або здоров’ю людей; про здійснення виплат, які значно перевищують ціну технології та її складових; договори, котрі встановлюють зобов’язання щодо придбання в особи, яка передає технологію та/або її складові, сировини, напівфабрикатів, обладнання та його комплектувальних частин, які не застосовуються під час виробництва відповідної продукції у сфері інноваційної діяльності, деформують пропорції суспільного виробництва, призводять до суперечностей між виробництвом і соціальним сектором і т. д.;
8) запропоновано, за аналогією з пропозицією щодо доцільності нормативного закріплення обов’язку належної турботливості брокера про інтереси валютного дилера, недотримання якого має визнаватися особливою підставою відповідальності за неналежне виконання договору валютного дилінгу, юридично закріпити обов’язковість виконання відповідного обов’язку за договором про впровадження інновації автором винаходу в межах так званого “авторського нагляду”.
Удосконалено:
- обґрунтування взаємозумовленості модернізаційних та інноваційних процесів як об’єктів господарсько-правового забезпечення системи інноваційного розвитку у частині їх збалансованої взаємодії, що дало змогу уточнити поняття модернізації економіки як сукупності інноваційних процесів, які зумовлюють якісні зміни економіки, перехід її на якісно інший рівень розвитку;
- висновок про віднесення інноваційних відносин, що характеризуються нерозривним поєднанням майнових і організаційних елементів, до одного із видів господарських правовідносин – організаційно-господарських;
- сутність вихідних понять, що становлять теоретико-методологічне підґрунтя системного дослідження господарсько-правового забезпечення інноваційного розвитку – “система”, “системний аналіз”, “вхід”, “процес”, “вихід” – та запропоновано системне тлумачення їх змісту;
- структуризацію господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності, котре можна інтерпретувати як трирівневу ієрархічну систему, перший рівень якої є конституційним та міжнародно-правовим і представлений відповідними нормами Конституції України та міжнародно-правовими документами. Другий (законодавчий) рівень може ідентифікуватися законодавчими актами, що регулюють відносини, які виникають між суб’єктами господарювання з приводу виникнення, здійснення, розвитку інноваційної діяльності та управління нею. І третій (підзаконний) рівень включає підзаконні нормативно-правові акти з цих питань;
- аргументацію про те, що господарсько-правове забезпечення інноваційної діяльності можна розглядати у вузькому і широкому значеннях. Якщо у вузькому значенні це сукупність правових актів, що регулюють відносини, які виникають між суб’єктами господарювання з приводу виникнення, здійснення, розвитку інноваційної діяльності та управління нею, то в широкому значенні крім вказаної сукупності таке забезпечення включає також відповідні інституційні (організаційно-структурні) засоби здійснення та розвитку інноваційної діяльності; - обґрунтування того, що підвищення рівня конструктивності норм Господарського кодексу України у сфері правового регулювання інноваційної діяльності можна досягти двома шляхами:
1) відмовитися від положень декларативного характеру і “прописати” в нормі конкретні параметри порядку, прав та обов’язків;
2) розвинути договірну складову Господарського кодексу, включивши до неї договори у сфері інноваційної діяльності.
Набуло подальшого розвитку:
- визначення правової природи договірних інноваційних відносин за участю суб’єктів господарювання як господарсько-правових. У цих правовідносинах переважає публічна складова, яка визначається, по-перше, активною участю держави та її органів на всіх етапах життєвого циклу інновації, а по-друге – укладенням господарських договорів на виконання усього комплексу робіт – від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування);
- теоретичне положення про сутність інноваційних правовідносин як господарських, що дало підстави для висновку про їх самостійність як взаємопов’язаних та взаємозумовлених організаційно- та майново-господарських відносин, які існують у нерозривній єдності і, в силу своєї системності, взаємопов’язаності та взаємозумовленості, можуть бути предметом регулювання з боку такої підгалузі господарського права, як інноваційне право;
- висновок про певну подібність юридичної й економічної природи договорів валютного дилінгу як правової форми похідних фінансових інструментів, сформованих юридичною наукою у вигляді нового виду зобов’язань з цінними паперами та договорами інвестування за інноваційними угодами. Визнання цієї подібності дає змогу застосовувати (як типові юридичні рішення) механізми мінімізації припустимого ризику (мінімальний рівень маржі, страхування і перестрахування, відкладені ордери тощо), що застосовуються в межах договорів валютного дилінгу; встановлювати єдині підстави виникнення, зміни або припинення зобов’язання з такого роду (ризиковими) фінансовими активами;
- обґрунтування доцільності використання принципу зменшення ризику економічних втрат та/або отримання спекулятивної вигоди від послуг з придбання чужих ризиків, за яким діють договори валютного дилінгу, при укладенні інноваційних договорів на розробку і впровадження науково-технічних, інноваційних, інвестиційних проектів та нових видів продукції, що також відносяться до вироблених на засадах господарського ризику.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що наукові результати, отримані в процесі дослідження, упроваджено:
- у правозастосовчий процес – для забезпечення як внутрішньо-системної єдності законодавства, так і його узгодженості з актуальними правовими ідеями (акт впровадження Київського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року);
- у практичній діяльності – під час здійснення правозастосовчої практики юридичною фірмою (акт впровадження юридичної фірми від 06 травня 2013 року);
- у навчальний процес – під час викладання навчальних дисциплін: “Господарське право”, “Господарський процес”, “Актуальні проблеми господарського права”, “Актуальні проблеми господарського процесу”, “Господарське договірне право”, “Право інтелектуальної власності” (акти впровадження в навчальний процес у Національній академії внутрішніх справ від 06 травня 2013 року; 17 червня 2013 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є науковою працею, виконаною автором особисто. Положення, висновки, пропозиції та рекомендації, викладені в дослідженні, отримані автором в результаті проведеного аналізу теоретичних та наукових розробок, положень чинного законодавства України й норм міжнародного права, практики їх застосування та реалізації в конкретних правовідносинах, пов’язаних з розглядом господарських спорів у сфері інноваційної діяльності.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення, висновки, пропозиції, викладені в дисертації, були предметом доповідей та обговорень на засіданнях кафедр господарського права та цивільно-правових дисциплін Інституту права МАУП, на науково-практичних конференціях, круглих столах, зокрема на наукових конференціях: “Оптимізація цивільного та цивільно-процесуального законодавства України” (Київ, 22 вересня 2011 р.); “Правові реформи в Україні” (Київ, 6 жовтня 2011 р.); “Правовий захист людини та громадянина в Україні” (Київ, 24 листопада 2011 р.); “Правові дослідження молоді − майбутнє України” (Київ, 18 травня 2012 р.); “Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні” (Київ, 29 листопада 2012 р.); “Становлення та розвиток права інтелектуальної власності в Україні: підсумки, проблеми та перспективи” (Київ, 2 квітня 2013 р.); “Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні” (Київ, 19 квітня 2013 р.); “Перспективи втілення демократичних цінностей та реалізація прав людини в Україні” (Київ, 24 квітня 2013 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в одноосібній монографії, двадцяти двох наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджено МОН України, чотирьох міжнародних виданнях, та у восьми публікаціях у збірниках матеріалів наукових конференцій (круглих столів).
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, що поділяються на десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації − 343 сторінки, з них основного тексту − 309 сторінок, список використаних джерел становить 313 найменувань і займає 34 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Виявлення сутності інноваційного процесу (інноваційного розвитку) як об’єкта управління економікою, господарсько-правового регулювання інноваційної діяльності засвідчило, що інноваційним процесом, інноваційним розвитком є використання досягнень людського розуму для підвищення ефективності діяльності в тій чи іншій сфері.
В рамках виявлення особливостей інноваційного розвитку, по-перше, обґрунтовується, що попередній курс на те, щоб “наздогнати” країни-лідери у сфері інноваційного розвитку, традиційно властивий як для директивно-адміністративного управління колишнього СРСР, так і для дореволюційної Росії ще часів великої реформи 1861 р., є методологічною помилкою, оскільки здійснювався (за винятком воєнно-промислового комплексу) шляхом закупівлі технологій, що, як правило, виявлялися новими лише для країни-одержувача (розвинені країни не передають вільно найсучасніші технології, щоб не створювати собі конкурентів) або такими, що деформують пропорції суспільного виробництва, призводять до суперечностей між виробництвом і соціальним сектором чи мають спрямованість на використання іноземної сировини. За час адаптації запозичуваних технологій до місцевих умов і деякого наближення “наздоганяючого” до передових країн, останні встигали ще збільшити розрив між ними і маргінальними суспільствами. Такий курс інноваційного розвитку у дисертації віднесено до екстенсивних методів. Перелік можливих інновацій та сфер їх використання невичерпний – як невичерпні винахідництво людського розуму і різноманітність сфер діяльності, багатогранності інтересів людини. Інновації в економіці уявляють собою стохастичний процес створення позитивних альтернативних можливостей її розвитку. Управління, а отже, і господарсько-правове регулювання розвитку інноваційного процесу мають враховувати випадковість генерації можливостей, а отже, ризикованість як іманентну сутність напрямів інноваційного розвитку. По-друге, особливостями інноваційного розвитку, що викликають особливості господарсько-правового регулювання інноваційної діяльності, є і те, що господарсько-правове регулювання розвитку інноваційного процесу має враховувати випадковість генерації можливостей, а отже і ризикованість як іманентну сутність процесів інноваційного розвитку.
2. В результаті дослідження правової природи інноваційних відносин за участю суб’єктів господарювання вказані правовідносини визначені як господарсько-правові. У цих правовідносинах переважає публічна складова, яка визначається, по-перше, активною участю держави та її органів на всіх етапах життєвого циклу інновації, а по-друге – укладенням між суб’єктами господарювання господарських договорів на виконання усього комплексу робіт, починаючи від дослідження і до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування).
Теоретичне положення про сутність інноваційних правовідносин як господарських, дало підстави для висновку про їх самостійність як взаємопов’язаних та взаємозумовлених організаційно- та майново-господарських відносин, які існують у нерозривній єдності і є предметом регулювання з боку господарського законодавства. В силу своєї системності, взаємопов’язаності і взаємообумовленості вони можуть становити предмет такої підгалузі цього законодавства, як інноваційне право.
3. Аналіз складу і структури господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності засвідчив доцільність розрізняти господарсько-правове забезпечення інноваційної діяльності у вузькому і широкому значенні. Якщо у вузькому значенні це сукупність господарсько-правових актів, що регулюють відносини, які виникають між суб’єктами господарювання з приводу виникнення, здійснення і розвитку інноваційних відносин, то в широкому значенні це також, відповідні організаційно-структурні засоби управління інноваційною діяльністю.
4. Головним критерієм ефективності господарсько-правового регулювання (забезпечення) інноваційної діяльності могло б стати створення такого середовища, коли б інновації стали суттєвим іманентним елементом у господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньогосподарських відносинах, а господарюючі суб’єкти були б не тільки активними в інноваційному розвитку, але й не могли б без нього вистояти в конкурентній боротьбі як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках.
5. Дослідження можливості застосування системного підходу і методів моделювання у вдосконаленні господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності свідчить, що розуміння господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності (у вузькому значенні) як моделі цієї діяльності, системи з виділенням системоутворюючих властивостей (повнота правового регулювання, несуперечливість норм тих чи інших правових актів, відсутність неконтрольованого дублювання тощо) – дає змогу будувати систему (відповідну сукупність господарсько-правових актів, що регулюють процеси виникнення, здійснення і розвитку інноваційних відносин) з бажаними характеристиками цих властивостей.
6. Проведення структуризації і дослідження рівнів господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності дало змогу зробити висновки щодо можливості інтерпретації цього забезпечення як трирівневої ієрархічної системи, де перший її рівень є конституційним та міжнародно-правовим. Він подається відповідними нормами Конституції України та міжнародно-правовими документами. Другий (законодавчий) рівень господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності може ідентифікуватися законодавчими актами, що регулюють відносини, які складаються між суб’єктами господарювання з приводу виникнення, здійснення, розвитку інноваційної діяльності та управління нею. Третій (підзаконний) рівень господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності включає підзаконні нормативно-правові акти з цих питань.
7. Аналіз чинного правового забезпечення державної інноваційної політики дав змогу виявити ступінь його впливу на вдосконалення конкурентоспроможності технологій, продукції і послуг, визнати ступінь цього впливу недостатнім і запропонувати новий підхід до вирішення цього завдання. Сутність цього підходу полягає в розробці принципово нової (інноваційної) концепції інноваційного розвитку країни та його господарсько-правового забезпечення. На відміну від попереднього курсу на те, щоб “наздогнати” країни Заходу за показниками інноваційності в сфері економіки, ця концепція зорієнтована на випередження країн-лідерів у цій сфері не шляхом закупівлі іноземних технологій, а через залучення до освітянської навчальної інформації новітніх знань:
а) напрацьованих людством;
б) згенерованих вітчизняною наукою (залучення нових знань до стандартів освіти шляхом оптимізації взаємозв’язків науки, освіти і виробництва за рахунок суміщення, пов’язування їх “входів” та “виходів”, що сприятиме системному впливу цих складових на стан інноваційності економіки та дає змогу адекватно реалізувати інноваційний розвиток через розгортання і юридичне закріплення нової моделі управління ним, зокрема, переходу від екстенсивних до інтенсивних методів, в яких закладена оптимізуюча функція.
Запропоновано і обґрунтовано теоретичну концепцію господарсько-правового забезпечення інноваційного розвитку економіки, яка поєднує в межах єдиної методологічної основи вдосконалення господарсько-правового забезпечення таких об’єктів цього розвитку, як наука, освіта і виробництво, що, з одного боку, є складовими, об’єктами управління в рамках системи інноваційного розвитку, а з другого – самостійними сферами життєдіяльності суспільства, які виступають свого роду генераторами зростання інноваційного потенціалу країни.
8. Дослідження господарсько-правового забезпечення некомерційної інноваційної діяльності дало змогу вичленити у її складі змістову складову і складову, яка формалізується. У рамках удосконалення змістової складової господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності:
1) розроблено концептуальні засади управління інноваційною діяльністю;
2) запропоновано перейти від декларативного характеру викладу норм Кодексу до більш конкретного, конструктивного їх формулювання, “прописання” у правових нормах конкретних параметрів щодо порядку реалізації відповідних відносин, визначення прав та обов’язків їх учасників. Стосовно норм, що регулюють інноваційну діяльність, підлягає коригуванню абз. 4 ст. 48 “Державна підтримка підприємництва” ГКУ, де зазначено, що з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади…“стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг”, слід чітко визначити які саме органи мають це робити, за яких умов, у яких формах, у який спосіб (в якому порядку) та у які строки має стимулюватися модернізація технології, інноваційна діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг; 3) запропоновано розвинути договірну складову ГК, що стосується правового регулювання інноваційної діяльності.
Щодо розвитку договірної складової ГК, яка стосується господарсько-правового регулювання інноваційної діяльності, то глава 34 “Правове регулювання інноваційної діяльності” ГКУ має стати розділом, при цьому центральним розділом Кодексу. До цього розділу, крім договору на створення і передачу науково-технічної продукції, про який нині йдеться у ст. 331 ГКУ, слід включити і інші договори, що регулюють інноваційну діяльність, у т.ч. установчі договори щодо внесення майнових прав інтелектуальної власності як внесків до статутного фонду господарських товариств, договори про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт; договори про спільну інноваційну діяльність, договори щодо передання майнових прав на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору; договір щодо передання майнових прав на об’єкт, створений на замовлення, тощо.
Розгляд складової господарсько-правового забезпечення, яка формалізується, дозволяє зробити висновок про доцільність підвищення якості правових актів, що регламентують інноваційну діяльність, а також усунути наявні проблеми, що полягають у неповноті, суперечливості, колізійності правового забезпечення цієї діяльності. Підвищення якості господарсько-правових актів полягає у застосуванні технології підготовки їх проектів, передбаченої законодавством про засади регуляторної політики.
Усунення в господарсько-правовому регулюванні інноваційних відносин прогалин, неефективних та колізійних норм, а також закріплення нормативних моделей інноваційної діяльності, які б забезпечували створення, передачу та використання “ноу-хау”, технологій, розроблених на основі новітніх наукових знань, що за своїм технологічним рівнем перевищують кращі вітчизняні та іноземні аналоги і конкурентоспроможні на світовому ринку наукомісткої продукції, досягається за допомогою системного підходу до його розробки, а також шляхом застосування в процесі планування інноваційного розвитку та його господарсько-правового регламенту програмно-цільових методів.
9. Розгляд змісту і форм трансферу технологій засвідчив, що за своїм змістом трансфер технологій може здійснюватися як у некомерційній, так і в комерційній формах. Комерційний трансфер означає процес переходу результатів наукових досліджень у сферу практичного застосування, виробництва та маркетингу нових продуктів з метою отримання комерційної вигоди. Основними формами комерційного трансферу є: спільне проведення НДДКР (науково-виробнича кооперація, інжиніринг, франчайзинг), продаж ліцензій на всі види запатентованої промислової власності; продаж технології у матеріалізованому вигляді (верстатів, агрегатів, устаткування, технологічних ліній та ін.), портфельні інвестиції, продаж ліцензій на незапатентовані види промислової власності (“ноу-хау”, секрети виробництва, технологічний досвід, супровідні документи до устаткування і техніки, що продаються, а також навчання спеціалістів, консультативне супроводження та ін.).
Аналіз проблем договірних відносин міжнародного трансферу технологій засвідчило, що основними з них є: ввезення в країну застарілих технологій; надходження інвестицій лише у певні сфери економіки, що деформує пропорції суспільного виробництва, призводить до суперечностей між гігантами та між ними і немонополістичним (соціальним) сектором; технології, які передаються, потрібно адаптувати до місцевих умов, що може вимагати істотних витрат; обмеження прав одержувачів технологій, значний вивіз капіталу через неадекватно високий рівень роялті і дивідендів, ввіз ресурсомістких, екологічно шкідливих технологій, обмеження дифузії знань, спрямованість підприємств із іноземними технологічними інвестиціями на використання іноземної сировини. Вирішення зазначених проблем полягає у встановленні відповідних обмежень, що мають враховуватися при укладанні договорів міжнародного трансферу та їх введенні в господарське законодавство, яке регулює відповідні договірні відносини, а також у розробці і затвердженні на рівні Державної служби інтелектуальної власності Типового договору міжнародного трансферу технологій.
10. Розгляд проблеми передачі і господарсько-правового захисту “ноу-хау” дав підстави для висновку про те, що в ГКУ, як і у ЦКУ. на відміну від російського ЦК, немає і згадки про “ноу-хау” як об’єкт інноваційної діяльності. Пропонується у розділі “Правове регулювання інноваційної діяльності”, що має бути введений у ГКУ, закріпити нормативні моделі інноваційної діяльності, які б забезпечували створення, передачу та використання “ноу-хау”. Слід передбачити, що обов’язковою складовою цих моделей має стати інформація про систему заходів, рішень, що забезпечують відповідний ефект виробництва інноваційної продукції, а також регламент заходів щодо забезпечення оптимального управління підприємницькою організацією з мінімізацією загрози зриву розробки та реалізації інвестиційного проекту тощо.
11. Дослідження способів передачі прав інтелектуальної власності суб’єктами господарювання дозволяє зробити висновок про те, що найбільш ефективними формами такої передачі є концесія і франчайзинг. Доцільно ввести в пропонований розділ “Правове регулювання інноваційної діяльності” ГКУ відповідні статті, присвячені договорам трансферу технологій та передачі прав інтелектуальної власності суб’єктами господарювання, зокрема, договору франчайзингу. Найбільш доцільним для забезпечення ефективної реалізації відповідних відносин є визначення франчайзингу як пільгового підприємництва, форми тривалого ділового співробітництва, у процесі якого один суб’єкт господарювання надає іншому суб’єкту господарювання франшизу (ліцензію) на виробництво продукції, торгівлю товарами чи надання послуг під торговою маркою правоволодільця на обмеженій території, на термін і умови, визначені договором.
12. Аналіз договорів, що випливають з управління ризиками в інноваційній діяльності, засвідчив, певну подібність юридичної і економічної природи договорів валютного дилінгу як правової форми похідних фінансових інструментів, сформованих юридичною наукою у вигляді нового виду зобов’язань з цінними паперами та договорами інвестування за інноваційними угодами. Визнання цієї подібності дозволяє застосовувати (як типові юридичні рішення) механізми мінімізації припустимого ризику (мінімальний рівень маржі, страхування і перестрахування, відкладені ордери тощо), що застосовуються в рамках договорів валютного дилінгу; встановлювати єдині підстави виникнення, зміни або припинення зобов’язання з такого роду (ризиковими) фінансовими активами.
Доцільно, за аналогією з пропозицією щодо доцільності нормативного закріплення обов’язку належної турботливості брокера про інтереси валютного дилера, недотримання якого має визнаватися особливою підставою відповідальності за неналежне виконання договору валютного дилінгу, юридично закріпити обов’язковість виконання відповідного обов’язку за договором про впровадження інновації автором винаходу в рамках так званого “авторського нагляду”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуллин А. И. Интеллект и право: правовая охрана интеллектуальной собственности : [учеб. пособ.] / А. И. Абдуллин. – М. : Статут, 2001. – 796 с.
2. Авер’янов В. Б. Законодавство: проблеми ефективності / В. Б. Авер’янов, В. Н. Денисов, В. Ф. Сіренко. – К. : Наукова думка, 1995. – 232 с.
3. Акопян А. А. Гражданско-правовое регулирование отношений в области передачи ноу-хау: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец.12.00.03 “Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / А. А. Акопян. – М., 2008. – 158 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/
4. Алексеев С. С. Частное право : Научно-публицистический очерк / С. С. Алексеев. – М. : Статут, 1999. – 160 с.
5. Алсуф’єва О. О. Функціональна роль привласнення в інноваційній діяльності / О. О. Алсуф’єва // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. – 2012. – № 1 (5). – Т. 2.
6. Амангельды А. А. Договоры в сфере интеллектуальной собственности по заканодательству Республики Казахстан. / А. А. Амангельды. – А.: ИЦ ОФ Интерлигал, 2010. – 344 с.
7. Амосов Ю. П. Венчурный капитализм: от истоков до современности / Ю. П. Амосов. – СПб. : РАВИ, 2004. – 372 с.
8. Андросова О. Ф. Трансфер технологій як інструмент реалізації інноваційної діяльності: [монографія] / Андросова О.Ф., Череп А.В. – К.: Кондор, 2007. – 356 с.
9. Андрусів Р. Р. Зовнішні запозичення як фактор економічного зростання економіки / Р. Р. Андрусів // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://gisap.eu/ru/node/461
10. Антимонов Б. С. Изобретательское право / Б. С. Антимонов, Е. А. Флейшиц. – М. : Госюриздат, 1969. – 228 с.
11. Аньшин В. М. Менеджмент инвестиций и инноваций в малом и венчурном бизнесе : [учеб. пособ.] / [В. М. Аныдин, С. О. Филин]. – М. : “Анкил”, 2003. – 360 с.
12. Атаманова Ю. Є. Інноваційні відносини та відносини в інноваційній сфері – співвідношення та системна взаємодія / Ю. Є. Атаманова // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2009. – № 2. – С. 72–81.
13. Атаманова Ю. Є. Теоретичні проблеми становлення інноваційного права України: [монографія] / Ю. Є. Атаманова. – Х., 2006. – С.126.
14. Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін: [навч. посіб.] / Ю. М. Бажал. – К.: Заповіт; Міжнародний фонд “Відродження”, 1996. – 240 с. – C. 22.
15. Балашов В. В. Инновации и коммерциализация интеллектуальной собственности в высшей школе : [монографія] / [В. В. Балашов, В. В. Масленников, В. С. Румянцев]. – М. : Гос.ун-т управления, 2000. – 364 с.
16. Баринов Н. А. Имущественные потребности и гражданское право / Н. А. Баринов. – С. : Изд-во Саратов. ун-та, 1987. – 191 с.
17. Бек У. Что такое глобализация? / У. Бек; [пер. с нем. А. Григорьева и В.Седельника]; общая ред. и предисл. А.Филиппова. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 304 с.
18. Белов В. В. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика применения / [В. В. Белов, Г. В. Виталиев, Г. М. Денисов]. –М. : Юрист, 2006. – 351 с.
19. Белых В. С. Теория хозяйственного права в условиях становления и развития рыночных отношений в России / В. С. Белых // Государство и право. – 1995. – № 11. – С. 54.
20. Берном У. Правовая система США / У. Берном; [пер. с англ. А. В. Александрова, В. А. Власихина и др.]; науч. ред. В. А. Власихина; – [Вып 3-й]. – М. : РИО “Новая юстиция”, 2006. – 1216 с.
21. Бешелев С. Д. Нововведения и мы / [С. Д. Бешелев, Ф. Г. Гурвич]; отв. ред. В. Л. Макаров. – М. : Наука, 1990. – 205 с.
22. Беляневич О. А. Теоретичні проблеми господарського договірного права : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.04 / Олена Анатоліївна Беляневич. − К., 2006. – 569 с.
23. Бєгова Т. І. Щодо питання про правове оформлення обороту ноу-хау / Т. І. Бегова // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – №11. – С. 36–39.
24. Біблія (Огієнко) / Від Луки // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%
25. Бобкова А. Г. Біржове право: [навч. посіб.] / А. Г. Бобкова. – К. : Центр навчальної літератури. – 2005. – С. 195.
26. Богатырев А. Г. Инвестиционное право / А. Г. Богатырев. – М. : Рос. право, 1992. – 271 с.
27. Богуславский М. М. Международная передача технологий: правовое регулирование / [М. М. Богуславский, О. В. Воробьева, А. Г. Светланов]. – М. : Наука, 1985. – 279 с.
28. Богуславский М. М. Иностранные инвестиции: правовое регулирование / М. М. Богуславский. – М. : БЕК, 1996. – 462 с.
29. Богуславский М. М. Международное частное право / М. М. Богуславский. – М. : Международные отношения, 1989. – 368 с.
30. Богуславский М. М. Патентные вопросы в международных отношениях / М. М. Богуславский. – М. : Изд-во Акад. наук СССР, 1962. – 343 с.
31. Болюх А. Я. Правовой режим иностранных инвестиций в России : [учеб. пособ.] / [А. Я. Болюх, А. О. Шахов, В. В. Силкин]. – М. : Мос. гос. ин-т междунар. отношений МИД РФ, 2006. – 263 с.
32. Большой экономический словарь : 25000 терминов / под ред. А. Н. Азрилияна. – [7-е изд., доп.]. – М. : Институт новой экономики, 2008. – 1472 с.
33. Бородюк В. М. Целевые комплексные программы: место в системе планирования, концепции формирования, понятийный аппарат / В. М. Бородюк, М. Н. Буцко // Организация и планирование отраслей народного хозяйства. – 1985. – № 79. – C. 19–25.
34. Брагинский М. И. Правовое регулирование игр и пари / М. И. Брагинский // Хозяйство и право. – 2004. – № 11. – С. 30.
35. Брагинский М. И. Договорное право. – Кн 1. Общие положення / М. И. Брагинский. – [изд. 2-е, испр.] – М. : Статут, 1999. – 848 с. – С. 266–279.
36. Бублик В. А. Гражданско-правовое регулирование внешнеэкономической деятельности в РФ: проблемы теории, законодательства и правоприменения / В. А. Бублик. – Екатеринбург : Изд-во УрГЮА, 1999. – 226 с.
37. Будкін В. C. Державна інноваційна політика: український та зарубіжний досвід / В. C. Будкін // Дослідження міжнародної економіки: Зб. наук. пр. – К. : ІСЕМВ НАН України, 2011. – № 1. – С. 26.
38. Бурак П. И. Региональные программы социального развития в условиях формирования рынка / П. И. Бурак // Российский экономический журнал. – 1996. – № 3. – С. 18–25. – С. 22.
39. Бухвальд Б. Техника банковского дела. Справочная книга и руководство к изучению банковских и биржевых операцій / Б. Бухвальд; [пер. с нем. А. Ф. Каган-Шабшай]. – М. : АО “ДИС”. – 1993. – 174 с.
40. Васильев Е. А. Гражданское и торговое право зарубежных государств : учебник [для студентов вищ. уч. зав.] : в 2 т. / Е. А. Васильев. – [4-е изд., перераб. и доп.] – Т. 2. – М. : Междунар. отношения, 2005. – 640 с.
41. Васильев Ю. С. Интегрирующие инновации Санкт-Петербурга / [Ю. С. Васильев, В. Г. Колосов, В. А. Яковлев]. – СПб. : Политехника, 1998. – 427 с.
42. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. / М. Вебер; [пер. з нім. О. І. Погорілого]. – К. : Основи, 1998. – 534 с.
43. Веретельник Л. К. Систематизація договорів у цивільному праві: автореф. дис. на здобуття наукового ступеню канд. юрид. наук: спец.12.00.03 “Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Л. К. Веретельник. – Х., 2007. – 20 с. – С. 11–12.
44. Вернер Эбелинг Физика процессов эволюции / Эбелинг Вернер, Энгель Андреас, Файстель Райнер; пер. с нем. Ю. А. Данилова. – М. : Эдиториал УРСС, 2001. – 328 с. – C. 196.
45. Виленский П. Л. Оценка эффективности инвестиционных проектов : [учеб.- практ. пособ.] / П. JI. Виленский, В. Н. Лившиц, Е. Р. Орлова, С. А. Смоляк. – М. : Дело, 2002. – 888 с.
46. Вінник О. М. Господарське право: [курс лекцій] / О. М. Вінник. – К. : Атіка, 2004. – 624 с.
47. Вінник О. М. Інноваційна діяльність та трансфер технологій: окремі аспекти вдосконалення правового регулювання / О. М. Вінник // Актуальні питання реформування прав. системи України. Зб. статей за матеріалами V Міжнародної наук.-практ. конференції (м. Луцьк, 30 – 31 травня 2008 р.). – Луцьк, 2008. – С. 227–230.
48. Вознесенская H. Н. Иностранные инвестиции и смешанные предприятия в странах Африки / H.Н. Вознесенская. – М., 1975. – 186 с.
49. Волынкина М. В. Гражданско-правовая форма инновационной деятельности : автореф. дис. на соискание ученой степени докт. юрид. наук: спец.12.00.03 “Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / М. В. Волынкина. – М., 2007. – 42 с.
50. Волынкина М. В. Инновационное законодательство России / М. B. Волынкина. – М. : Аспект Пресс, 2005. – 240 с.
51. Волынкина М. В. Правовое регулирование инновационной деятельности: Проблемы теории / М. В. Волынкина. – М. : Аспект Пресс, 2007. – 192 с.
52. Волынкина М. В. Правовой инновационный опыт регионов / М. В. Волынкина // Журнал российского права. – 2006. – № 5. – С. 54.
53. Волынкина М. В. Роль права в освоении теории инноваций, или нормативно-правовой ракурс инновационной тематики / М. В. Волынкина // ИС. Промышленная собственность. – 2007. – № 6. – С. 11.
54. Гаврилов Э.П. Исключительные права на результаты интеллектуальной деятельности как права, связанные с личностью автора / Э. П. Гаврилов // Хозяйство и право. – 2008. – № 9. – С. 24–29.
55. Гаврилов Э. П. Советское авторское право. Основные положения. Тенденции развития / Э. Н. Гаврилов. – М. : Наука, 1984. – 222 с.
56. Гаджиев Г. А. Квазиалеаторные договоры (проблемы доктрины, судебной защиты и правового регулирования) / Г. А. Гаджиев, В. И. Иванов // Хозяйство и право. – 2003. – № 5. – С. 97–98.
57. Гай Институции : кн. 1-4 / Гай; [пер. с латин. Ф. Дыдынского]; под ред. [и с введ.] JI. JI. Кофанова, В. А. Савельева // Рос. акад. наук, Ин-т всеобщ, истории, Центр изучения рим. права. – М. : Юристъ, 1997. − 361 с.
58. Галан Н. І. Державна підтримка малого та середнього бізнесу: досвід розвинених країн: [монографія] / Галан Н. І. – Д. : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2007. – 188 с.
59. Гальперин Л. .Б. Интеллектуальная собственность : сущность и правовая природа / Л. Б. Гальперин, Л. А. Михайлова // Советское государство и право. – 1991. – № 12. – С. 37–42.
60. Гаман М. В. Державне управління інноваціями: України та зарубіжний досвід: [монографія] / Гаман М.В. – К.: Вікторія, 2004. – 312 с. – С. 30.
61. Глазырин В. В. Эффективность правоприменительных актов / В. В. Глазырин, В. И. Никитинский // Советское государство и право. – 1984. – № 2. – С.11–17.
62. Горбаченко А. А. Поняття ноу-хау та правова природа договору про його передачу / А. А. Горбаченко // Наше право. – 2010. – № 2, ч. 1, – С. 103–107.
63. Городов О. А. Правовая инноватика : правовое регулирование инновациониой деятельности / О. А. Городов. – Спб. : Изд-во СПб. гос. ун-та, 2008. – 408 с.
64. Гражданский кодекс Российской Федерации (ч. 4): Комментарии. Текст. Предметный указатель. – М. : Статут, 2007. – 352 с.
65. Гражданский кодекс Российской Федерации [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.kadis.ru/kodeks.phtml?kodeks=6.
66. Гражданское право: учеб. : [в 3-х т.] / под. ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – Т. 1, [перераб. и доп.] – М. : Проспект, 2005. – 765 с.
67. Гражданское уложение Германии = Deutsches Bürgerliches Gesetzbuch mit Einfuhrungsgesetz : ввод, закон к Гражд. уложению; [пер. с нем. В. Бергман, введ., сост.]; науч.ред. В. Бергман и др. – [3- е изд., перераб.]. − М. : Волтерс Клувер, 2008. − 896 с.
68. Гребнев Л. О. О чем знают не только экономисты / Л. О. Гребнев // Вопросы экономики.– 2001. – № 9. – С. 39–58. – С. 43.
69. Грибанов В. П. Хозяйственное право : [учебн. пособ.] / В. П. Грибанов, О. А. Красавчиков. – М. : Юрид. лит., 1977. – 480 с.
70. Гриньов В. Б. Інноватика / В. Б. Гриньов, В. А. Гусев. – Х. : Ин-т монокристалов, 2004. – 452 с.
71. Громенко В. И. США: Научно-технический потенціал / В. И. Громен-ко. – М. : Мысль, 1997. – 120 с.
72. Губин Е. П. Расчетный форвардный контракт: теория и практика / Е. П. Губин, А. Е. Шерстобитов // Законодательство. – 1998. – № 10. – С. 14.
73. Гуриев С. М. Мифы экономики: Заблуждения и стереотипы, которые распространяют СМИ и политики / С. М. Гуриев. – М : Альпина Бизнес Букс, 2006. – С. 98–99.
74. Дахно І. І. Право інтелектуальної власності: [навч. посіб.] / І. І. Дахно – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К., 2006. – 367 с. – С. 112–113.
75. Деев А. Обыкновенное чудо – франчайзинг / А. Деев // Компаньон. – 2002. – №26. – С. 32 – 49.
76. Декрет Кабінету Міністрів України про систему валютного регулювання і валютного контролю (реєстр. № 15-93 / від 19 лют. 1993 р.) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/.
77. Джабраілов Р. А. Категорія “публічний господарський інтерес” у сфері господарювання / Р. А. Джабраілов // Правове регулювання господарських відносин в окремих галузях економіки: напрями вдосконалення. Зб. наук. пр. / Ін-т економіко-правових досліджень НАН України; ред. кол. : Мамутов В. К. (відп. ред.) та ін. – Д. : ТОВ “Юго-Восток, Лтд”, 2008. − 208 с.
78. Дмитришин В. C. Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності: Конспект лекцій [для студ. cпец. “Інтелектуальна власність”] / В. C. Дмитришин. – К. : Ін-т. інтел. власн. і права, 2005. – 212 с. – С. 34, 43–61.
79. Добрынин А. И. Концепция приоритета потребления: возможности планирования экономики / А. И. Добрынин // Экономика и управление. – 2005. – № 2. – С. 44–52. – С. 47.
80. Договірне право України. Загальна частина: [навч. посіб.] / [Т. В. Бондар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова та ін.]; за ред. О. В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.
81. Долгополова Л. М. Правова природа відносин у сфері інновацій / Л. М. Долгополова // Адвокат. – 2009. – № 9. – С. 19–22.
82. Доронина Н. Г. Комментарии к закону об иностранных инвестициях / Н. Г. Доронина // Право и экономика. – 2000. – № 4. – С. 68.
83. Доронина Н. Г. Концепция регулирования иностранных инвестиций / Концепция развития российского законодательства / Н. Г. Доронина; под ред. Т. Я. Хабриевой, Ю. А. Тихомирова, Ю. П. Орловского. − М. : Изд-во “Городец”, 2004. – 848 с.
84. Дробноход М. І. Державний лабіринт для українського народу. Чи знайдемо вихід? / М. І. Дробноход // Дзеркало тижня. – 2003. – № 16 (441). – 26 квіт. – С. 20.
85. Дудорова К. Б. Біржові операції як різновиди алеаторних договорів / К. Б. Дудорова // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 4. – С. 9.
86. Дювернуа Н. Л. Пособие к лекциям по гражданскому праву: [Вып.1. Часть особенная]. − Права вещные. Право авторское и промышленное / Н. Л. Дювернуа. – М. : Типография М. М. Стасюлевича, 1899. – 222 с.
87. Дяченко В. І. Ефективність дії норм міжнародного гуманітарного права в їх еволюційному розвитку: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец.12.00.11 “Міжнародне право” / В. І. Дяченко. – К., 2003. – 16 с.
88. Евдокимова В. Н. Правовое регулирование передачи технологий в США / В. Н. Евдокимова // ИС. 2000. – № 3. – С. 17.
89. Економічна теорія: Політекономія: підручник / за ред. В. Д. Базилевича. – [7-ме вид., стер.] – К. : Знання-Прес, 2008. – 719 с.
90. Економічний розвиток і державна політика : [навч. посіб.] / [Ю. М. Бажал, О. І. Кілієвич, О. В. Мертенс та ін.]; за заг. ред. Ю. І. Єханурова та І. В. Розпутенка. – К. : УАДУ, 2001. – 480 с. – С. 23.
91. Економічний словник-довідник / [за ред. докт. екон. наук. С. В. Мочерного]. – К. : Феміна, 1995. – 368 с. – С. 145.
92. Ем В. С. Фьючерсные сделки на фондовой бирже: экономическая сущность и правовая природа / В. С. Ем, Н. В. Козлова, О. Ф. Сургучева // Хозяйство и право. – 1999. – № 6. – С. 26.
93. Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: матеріали наук.-практ. конф., 29 травня 2003 р., Київ. Т. 1. / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва // Нац. акад. держ. управ. при Президентові України. − К. : Вид-во НАДУ, 2003. – 535 с.
94. Жилінська О. І. Розвиток інноваційної інфраструктури / О.І. Жилінська, Д.В. Чеберкус // Фінанси України. – 2005. – № 7. – С. 57–67.
95. Завлин П. Н. Инновационный менеджмент : справочное пособие / П. Н. Завлин. – СПб. : Наука, 1997. – 560 с.
96. Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23 березня 2000 р. № 1602-ІІІ (з відповідними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 25. – Ст. 195.
97. Закон України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” від 14 вересня 2006 р. (з відповідними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України, 2006. – № 45. – Ст. 434.
98. Закон України “Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009−2014 роки” від 24 червня 2004 р. № 1869-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 46. – Ст. 512.
99. Закон України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” від 11 вересня 2003 р. (з відповідними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 9. – Ст. 79.
100. Закон України “Про Кабінет Міністрів України” від 16 травня 2008 р. (з відповідними змінами та доповненнями) № 279-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 25. – Ст. 241.
101. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 24 березня 1992 р. (з відповідними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12.
102. Закон України “Про наукову і науково-технічну експертизу” від 13 лютого 2003 р. (з відповідними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради 2003. – № 23.
103. Закон України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” від 8 вересня 2011 р. (з відповідними змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3715-17.
104. Захарченко В. І. Інноваційний менеджмент теорія і практика в умовах трансформації: [навч. посіб.] / [В. І. Захарченко. Н. М. Корсікова, М. М. Меркулов]. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 448 с.
105. Зобов’язальне право: теорія і практика: навч. посіб. [для юрид. вузів і фак.] / [О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та ін.]; за ред. О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с. – С. 25.
106. Ибрагимова Л. Ф. Рынки срочных сделок / Л. Ф. Ибрагимова. – М. : Русская деловая литература, 1999. – 176 c. – С. 40.
107. Іванова К. Ю. Господарсько-правове регулювання договірних зобов’язань інноваційного характеру: автореф. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 “Господарське право; Господарсько-процесуальне право” / К. Ю. Іванова. − Х., 2012. − 20 с.
108. Иванова Е. В. Расчетный форвардный контракт как срочная сделка / Е. В. Иванова. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – 128 с.
109. Иноземцев В. Л. Очерки истории экономической общественной формации: Научное издание / В. Л. Иноземцев. – М. : Таурус Альфа; Век, 1996. – 400 с. – С. 201–322.
110. Интеллектуальная собственность в России и ЕС : правовые проблемы : Сб. статей / под ред. М. М. Богуславского и А. Г. Светланова. – М. : Волтерс Клувер, 2008. – 296 с.
111. Інтелектуальна власність: Словник-довідник: [у 2-х т.]. – Т. 2 : Промислова власність / за ред. О. Д. Святоцького, В. Л. Петрова; [уклад. Г. П. Добриніна, А. В. Кочеткова, Н. І. Мова та ін.]. К., 2000. – 450 с.
112. Иоффе О. С. Обязательственное право / Иоффе О. С. – М. Юрид. лит-ра, 1975. – 880 с. – С. 37.
113. Йохна М. А. Економіка і організація інноваційної діяльності: [навч. посіб.] / М. А. Йохна, В. В. Стадник. – К. : Вид. центр “Академія”, 2005. – 400 с.
114. Катешова М. Л. Российская сеть трансфера технологий – инструмент для повышения конкурентоспособности бизнеса / М. Л. Катешова, О. П. Лукша, Е. А. Пашин, А. Э. Яновский. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.innovbusiness.ru
115. Карманов Є. В. Про правову природу “валютних операцій” / Є. В. Карманов // Українське право. – 2000. – № 1 (13). – С. 55.
116. Касьянова І. Договір комерційної концесії / І. Касьянова // Підприємницька практика: питання-відповідь. – 2001. – № 2. – С. 24.
117. Ковалев М. М. Интеллектуальная собственность в экономике / М. М. Ковалев // Экономист. – 2003. – № 1. – С. 37–44.
118. Ковальский В. С. Правотворчість: теоретичні та прикладні засади / В. С. Ковальский. – К. : Юринком Інтер, 2005. – 192 с.
119. Кодекс интеллектуальной собственности Франции: [пер. с фр. / Рос. акад. наук, Сиб. отд-ние; Ин-т философии и права]. – Н. : Изд-во СО РАН, 2005. – 291с.
120. Комерційне право: підручник / [за ред. В. І. Шакуна] . – К. : Правові джерела, 1997. – 780 с. − С. 11.
121. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации части четвертой (постатейный). Правовое регулирование отношений в сфере интеллектуальной собсвенности. С постатейними материалами и практическими разъяснениями. / [авт. комментариев и сост. А. Б. Борисов]. – М. : Книжный мир, 2007. – 288 с. – С. 25, 78–79.
122. Конспект лекцій “Інноваційний менеджмент” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.if.ua/book/4/476.html
123. Корнеев А. В. Организация стратегических исследований в США на пороге ХХI века в США / А. В. Корнеев // США: экономика, политика, идеология. – 2009. – № 6. – С. 104–109.
124. Кравцова Т. М. Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності: організаційно-правові засади реалізації : [монографія] / Т. М. Кравцова; за заг. ред. О. М. Бандурки. – X. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 320 c.
125. Красовська А. Г. Сучасні тенденції економічного розвитку і охорона прав інтелектуальної власності / А. Г. Красовська, І. В. Бернадська // Інтелектуальна власність. – 2002. – № 2–3. – С. 27–29.
126. Круглова Н. Ю. Хозяйственное право : [2-е изд.; испр. и доп.] / Н. Ю. Круглова. – М.: РДЛ, 2001. – 912 с.
127. Кудряшова Е. В. Производные финансовые инструменты: “Казнить нельзя помиловать” (Проблемы юри